Лінійка до 29-ї річниці виведення військ з Республіки Афганістан

Сценарій

ТЕМАТИЧНОЇ ЛІНІЙКИ

«Афганістан болить в моїй душі»

15 лютого 2018 року

Мета. Розширити знання дітей про історичні події афганської війни; виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів та матерів, сини яких загинули в Афганістані.

Хід свята

Вчитель. Шановні гості, діти! Сьо­годнішнє свято я хочу розпочати такими словами.Чи треба взагалі згадувати про війну!

Деякі кажуть, що не треба. Я думаю, що треба. Треба до тих пір, поки людство неспроможне бути сказати: «Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було, і її не буде!».

У цей день перестаньмо згадувати про війну, яку ми тоді назвемо останньою не тільки тому, що хочеться назвати її так, але й тому, що будемо пе­реконані в цьому.

Сьогодні ми зібралися на свято пам'яті, присвя­чене воїнам-інтернаціоналістам, які загинули в аф­ганській війні.

На нашому святі присутні воїни-інтернаціоналісти, учасники бойових дій в Афганістані.

Вчитель історії. 15 лютого минає 29 років із дня закінчення війни в Афганістані. Але ця війна наза­вжди залишиться болем у серці нашого народу.

25 грудня 1979 року Радянські війсь­ка були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов'язку. Для тисяч радянсь­ких солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася були віддати найдорожче - життя.

Багатьом із них ніколи вже не повер­нутися до рідної хати, не побачити ні рідних, ні неба, ні гарної землі. Вони поляжуть навіки. Кого поховають товариші, хто пошматований розле­титься в прах на гігантських фугасах. І тільки гнівний його дим понесуть над землею східні вітри. У афганській війні загинуло майже 15 тис. осіб. 290 воїнів пропали без вісті. Жорстока, кривава війна в Аф­ганістані. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім сер­цем прийняли її біль, як свій, і до останнього по­диху захищали інтереси її багатостраждального народ.

1-й учень.

Старенька мати йде до свого сина,

 Гранітні плити плачуть під ногами,

 Стукоче серце в грудях, ниє спина:

Синочку, рідний, йди в обійми мами

2-й учень.

Тече сльоза і падає на плечі.

Із стелі очі дивляться хлоп'ячі.

їм тільки жити, жити і творити,

Вони ж навіки залишаються дитячі.

 3-й учень.

Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає...

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий день вже не згасає,

І у землі пекуча та воронка.

 4-й учень.

Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі.

 5-й учень.

Я чую, мамо, чую, як співають

Мені над Україною пісні.

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

6-й учень.

Вкраїнським рушником зітру сльозину

І поцілую в сивеє чоло:

О, синку рідний, мій єдиний сину,

Як хороше б мені тоді було!

7-й учень.

Стоїть старенька мати на могилі,

 І навіть квіти плачуть мовчазні.

Від сина погляд відвести не в силі,

Прийшов синок додому у броні. Для тих, хто побував в Афганістані й зараз пе­ред очима постають жахливі картини боїв, облич­чя товаришів, які загинули, а ночами сняться кош­марні сни.

Вчитель. Повідайте, повідайте синам,

Повідайте всім дітям, ветерани,

Які шляхи пройти судилось вам

Крізь полум’я  Гардеса й Кандагара.

(Слово надається учаснику війни в Афганістані).

Учитель. Афганська війна героїчна і трагічна не тільки із-за обелісків, вона тривала вдвічі довше ніж Велика Вітчизняна. Ніким і нікому не оголошена, вона потребує глибокого осмислення. Нема такого комп'ютера, щоб водночас здобути всі уроки, політичні й військові, які необхідні для до суспільства. Тому, нехай пам'ять прокручує: було? як було? і чи так це було?Закінчилась  війна.   Багато  молодих  воїнів-інтернаціоналістів  були  нагороджені орденами  і  медалями,  але найвищою нагородою тих,   хто  уцілів -  є   життя,   а  для   загиблих  - пам'ять.Летять, відлітають у вічність роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній нам'яті імена воїнів-афганців.Схилимо ж голови перед світлою пам'яттю тих,  хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.

Хвилина мовчання, хвилина мовчання.

Пекуча й терпка, як сльоза.

Хвилина мовчання -у ній наша любов і горе

Як подвиг полеглих,

Священна хвилина мовчання.

Прошу всіх присутніх вшанувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

Вчитель. Слухайте! Дивіться! Запам’ятовуйте. Поруч із нами воїни-інтернаціоналісти, батьки рідні воїнів, які загинули в Афганістані. Сього ми висловлюємо їм вдячність і даруємо квіти.

Нашим гостям і всім присутнім у бажаємо  здоров'я,   щастя,   миру,  душевного кою,   злагоди,  добробуту  у   великому домі, зветься - Україна.